Коли наш автобус почав під’їздити до Чернігівської області, то всі помітно пожвавішали та почали дивитись у віконечка. Коли? Коли? Ось ще двадцять хвилин, п'ятнадцять… Інша місцевість, інші будинки що, змінювалися один за одним, інші люди… Ось й Ічня… Вже небагато залишилось, вже зовсім трішки… Чотири з половиною години в дорозі, і ось вона – табличка з довгоочікуваним написом «КАЧАНІВКА». Таким був початок цих надзвичайних вихідних…
Нас поселили в одному з флігелів, що знаходиться на парадному дворі заповідника «КАЧАНІВКА». Цікавим для мене було те, що в 1905 році там розміщувалися пральня, прасувальня, кімнати дворецького та конторника, а також для приїжджих, а до 1918 року були пральня, кабінет, спальня та їдальня М.Олів – чоловіка Олени Харитоненко, які були останніми володарями палацу до радянської влади. Особисто я довго розмірковувала, для чого була призначена кожна з кімнат, особливо мене зацікавила та, де ночувала я – мабуть, для гостей… Невеликий двоповерховий будинок, від якого віє спогадами про минуле…
Наступною частиною стала екскурсія по палацу, яка залишила в моєму серці незабутнє враження. Мармурові стіни, різні меблі, паркетна підлога, що викладена надзвичайними візерунками, багато картин та витворів мистецтва, мальовничий краєвид, що відкривається на «Інтимний скверик» з одного з балконів, та змушує тебе забути про все на світі і поринути в незабутні враження. З цим місцем, безперечно, пов’язана історія всієї України… воно було одним з найулюбленіших М.Гоголя, Т.Шевченка, Петрова-Водкіна, М.Вовчок, І.Репіна, М.Врубеля… Кожен з них залишив тут назавжди частину себе.
Ввечері алея, котра з’єднує між собою палац вісімнадцятого століття та Георгіївську церкву, запалилась ліхтарями, тихо шелестіли дерева, шуміла вода у ставах, зеленим кольором відливала трава на палац… Казка… Чудовим завершенням стали дружня атмосфера і, звісно, шашлики… Вечеря на природі, в теплій КЕПІТській родині… Що може бути краще?
Вранці я не змогла відмовити собі в задоволенні пройтись по території цього заповідника ще раз… Звісно для цього прийшлось прокинутися о шостій ранку, але це цього варте. В цей час на території були місцеві мешканці, котрі люб’язно допомагали нам знайти те чи інше місце… Альтанка Глінки, де він писав свою п’єсу «Руслан і Людмила», дуб Т.Шевченка, могила художника Г.Честяхівського, який так багато бував тут, галявина зірки, Георгіївська церква з останками варварськи зруйнованого склепу Тарновських та «Інтимний скверик», красу якого не можливо описати словами… А також дуби, яким по декілька сотень років, та Майорський став; на човновій пристані якого я, звичайно, кинула у воду декілька копійок, щоб обов’язково сюди повернутися, бо красу цього надзвичайного місця неможливо охопити та незабутні враження просто неможливо переказати…

Шпакович Аліна
«ФК» ексклюзив